— Послухай, друже! — мовив Горобець, Зустрівши Кабана біля паркану. — Щось ти гладким зробився рано. Негайно поклади цьому кінець! — Не цвірінчи! Я краще знаю, Що у житті робити маю. Умови праці, знаєш ти, які? Здебільшого в хліві проходять дні і ночі, І хоч лежу, закривши очі, — Не сплю! Обдумую проблеми нелегкі. Від цих думок мене гризе турбота. І пухне голова від них. Лише для язиків дурних Здається, ніби я жирію без роботи! Сіренький Горобець вже й вірити почав, Коли це раптом з-за куща Із сміхом Заєць вибігає: — Ти слухаєш його? — у Горобця питає. — А знаєш: на моїх ногах Нема й клітинки жиру, Бо я мотаюся, як вітер на лугах, А не лежу, немов тупа сокира. Той, хто працює, жирним не бува, Оце і всі слова.
