Євген Васильченко

Байки

Ставок

Іван дорогою курною
Машину вів. Колись весною
Він тут уже бував
І добре пам’ятав
В долині широчезний став.
Тепер, запарившись у спеку,
Себе він тішить: — Їхать недалеко!
Вже верби видно за горбом...
От красота яка кругом!
Вода до себе просто кличе:
— Купайся, добрий чоловіче!
— Хвилину, заглушу мотор.
І, доки не згорів, як метеор,
Пірну у прохолоду.
Ого он широчінь яка!
Напевне, й глибина солідна у ставка.
Бо, кажуть, не спитавши броду...
О леле! Що за дно?
Тьху, дурень! Тут саме багно.
Водичкою прикрите,
Якої вистачить хіба що на корито!

Не все, що розлилося в ширину,
Достатню має глибину.
Джерело:
Вусаті діти: байки, гуморески, усмішки, жарти, епіграми літературні пародії, сатиричні рядки. — Харків : Прапор, 1974. — 207 с.