Зубаста Щука у Дніпрі Поживу жадібно ковтнула І раптом... Лишенько! Відчула Гачок, що був на бубирі. Засумувала, недотепа, Від болю гнеться сяк і так... А це здаля примітив Рак: — Ти що, потрапила в халепу? Здається, ніби й Щука та ж, Та де подівся твій кураж? — Не знаю. Сумно стало жити. І воду цю набридло пити. Отож я і складаю план Свого турне за океан... — Е, не мудри! Я бачив, що ти з’їла! Тож на Дніпро не нарікай, Бо це наш рідний край, Життя, любов і сила! А вже як дома розуму бракує, Ніяка заграниця не врятує!
