Євген Васильченко

Байки

Осінній огірок

— Ні, Мишко, ми не дилетанти.
У нас відкрилися таланти!
А де відкрилися? Не знаєш? Ні?
Ось тут, сліпці! Під вашими носами!
Тьху! Далі, у землі, на глибині!
Тут я писав свої натхненні драми,
Творив поеми днями і ночами
І звідси вибився у світ! —
Сказав, піднявши носа, Кріт.
— Який же ти поет? — спитала Мишка, —
Не чула я...
— Так ось же перша книжка!
І відгуки про неї. На, читай! —
Читає Мишка: «Геніально!
Пласти життя показано реально!
Оспівано наш рідний край!»
— Ну, що ж, вітаю славного поета,
Нового класика! Але...
— Га? Чом замовкло, Мишеня мале?
— Все думаю: злетів ти, як ракета,
Та ген коли цей був політ.
І бачу: він не став тобі в пригоді,
Бо жодного рядка ти не створив відтоді... —
Обурився зухвалий Кріт:
Такого не чекав ніколи.
А правда і сліпому очі коле.

Шановна критика йому стелила шовк.
У славі грівсь, не в творчому горінні,
І ніби огірок осінній,
Ледь випнувся і молодим пожовк.
Джерело:
Вусаті діти: байки, гуморески, усмішки, жарти, епіграми літературні пародії, сатиричні рядки. — Харків : Прапор, 1974. — 207 с.