— А щоб ти здохла! Щоб ти провалилась! Нехай тебе гризуть вовки! — Отак-то Муха розходилась, Упавши в зарості густої осоки. — Кого ти лаєш так несамовито? — З трави озвався Коник-стрибунець. — Кого-кого! Корову, хай їй грець! Не можна через неї жити! Сама пасеться, хрумкотить траву, А я лишень на шкіру сіла, Вона мене хвостом звалила! Як цю наругу я переживу? Звичайно, не подумай, друже мій, Що я не об’єктивна: Корову я люблю, Корова не противна. Але пора хвоста відтяти їй! Ви чуєте, як пащекує гарно? Прожита хоче трутнем — ще й безкарно!
