— Ти, Зайцю, не мели дурниць: Кущі погризти — заяча робота, А не якихось там Лисиць. Гризи і все! Чого кривити рота? Наказано — так доклади ж ти лап І виконай! — розпорядився Цап. Ну, Заєць — що? Виконує накази. Аж гульк — Ведмідь: — Ти що це наробив?! З кущів майбутні виростуть дуби! За це по шиї дам тобі відразу! — Мені? Хіба я головний? Цап винен, а на мене напад?! — Гаразд, покличте Цапа. — З’явився Цап, від страху ледь живий: — Ну, що ти, Зайчику, на мене тут плескаєш? Та я ж тобі казав, Щоб лопухи в кущах повигризав! Нашкодив — ну, тепер, як знаєш!.. Ведмедю, міг би я, не поспитавши вас, Такий дурний віддать наказ? — Не міг! — Ведмідь тут заревів І Куцого огрів. — Йди геть додому, тільки носа витри! Цапи... а, бач, які мерзенно хитрі!
