Прийшов один умілець до вельможі:
— Мені надав таке уміння бог,
Що я крізь вушко голки можу.
Немов у двері, кидати горох, —
Сміються всі, ніхто повірити не хоче,
Та скоро кожен те уздрів на власні очі.
Розміркували так: робота копітка,
Терпіння вимагає з його боку,
До того ж і безглузда ще така, —
Стимулювати дивака
Звеліли міркою гороху.
Якщо з науки користі нема,
Не варт губити часу та ума,
Отож, які ти виростив плоди —
Такі й отримуй за труди.
