Микола Тищук

Байки

Дари

Підвечір Лис, наблизившись до тину,
    Просунув голову в щілину
        І виклика
            Рябка:
— Пробачте... потурбую на хвилину.
Я зайця вам прнніс — у вашому ж городі
        Піймав на шкоді:
Чубарку бідну, капосний, душив,
То я його на місці й порішив.
Цей заєць — ваш. А курку в хлів, будь ласка, —
        Їй необхідна перев’язка.
Бувайте, йду... Як вірний друг,
Зайців-злодюг завжди з города гнати буду.
Цього тягніть в кущі, а я догляну буду. —
        Промовив Лис, і посмішка — до вух.
Рябко аж занімів: дива якісь, та й годі!
— Чи це не сон? Та ні — я ж чую зайців дух...
Ох, нажерусь! — І зник Рябко наш на городі.
    А вранці все село
        Гуло:
Курник щось уночі неначе підмело.

Отож, Рябко, кмітуй: як Лис дари несе,
    То скоро вимете усе.
Джерело:
Тищук М. Ф. Пес і мікрофон: Сатира й гумор. Біогр. довідка: с. 61. — К.: Рад. письменник, 1985. —63 с.