Хвалився височенний Кран: — Який величний я. Портальний, Капітальний! Мене показують на весь екран. За кожним моїм рухом Камера слідкує — То наїжджа вперед, То боязко задкує. І недарма: Моя стріла будівлю підійма. Раз, два махну — і блок стає стіною, Сторукий не зрівняється зі мною. — А що ж Людина? — Несміливо озвалася Цеглина. — Здається, слухаєш її руки? — Пхе! Роль її єдина: Мою могутність звеличати на віки, . . . . . . . . . . . . . . . . . Мораль на цей раз для екранів: Людей побільше, а поменше кранів!
