Болонка — біла, наче молоко, Сусіда стріла: — А, здоров, Бровко! Скажу відверто в очі: Міняй натуру, Бо отак, щоночі Гавкаючи здуру, Без потреби, Небавом всіх настроїш Проти себе! — Болонко! Ти — мов та попівна: І сита, і обмежена, й наївна. Не з радості я гавкаю вночі, А чесно відробляючи харчі. — Сусіде, ти гадаєш, я дармую? У мене теж обов’язки свої. Та ще й такі примхливі хазяї, Але ж у хаті я літую і зимую, Бо не з дурних: І замість гавкати — я лащуся до нихі — Ти спритна і розважна — визнаю. Але не штука бути ангелом, Коли ти вже в раю!
