— Іван Іванович! Та як же це! Та що ви! Ох юшечка! Ну достеменно харч богів! Така, як любите. Із перцем. Пречудова. Казали, бог таку щоденно їв!.. — Михайло налива бокали, Від пахощів аж умліва. — Люблю правдиві, мудрії слова! То, пам’ятаєте, на зборах ви казали: «Нам треба перцю більше споживать, У ньому для здоров’я стимули великі. От, скажем, юшку з перцем взять, — Цілющі ліки! Від перцю кров по жилах веселіш тече, Жиріти не дає, знімає сліпоту з очей...» Іван Іванович! Скуштуйте! Що за юшка! Це вам не пріснота-бурда — Картопля та петрушка, Та підсолоджена квасолькою вода. Ну призволяйтесь. Кров від перцю грає. — І миску ближче підставляє: — Ось ще печеня. З перцем. Аж пахтить. Такої поїси — водичку будеш пить!.. — Піддався гість. Взяв ложку неохоче — У роті перчик припіка. Сьорбнув іще разок — заплющив очі: Забило дух, щипає язика, Почервонів, закашлявсь, бідолаха, Скрививсь та тільки аха. Михайло з щастя аж сія: — Ну, як вам юшечка моя? Вогонь! Не прісна... — Гість ложкою об стіл як трісне: — Сміятись захотів?!. Знущатись з мене, вражий сину?! Щоб перед очі стать мені не смів!.. — І хату злий покинув. Господар зблід, втирає піт з лиця, Хапається за серце. . . . . . . . . . . . . . . Іван Іванович не міг терпіти перцю, А вихваляв його для красного слівця.