— Іван Іванович! Та як же це! Та що ви!
Ох юшечка! Ну достеменно харч богів!
Така, як любите. Із перцем. Пречудова.
Казали, бог таку щоденно їв!.. —
Михайло налива бокали,
Від пахощів аж умліва.
— Люблю правдиві, мудрії слова!
То, пам’ятаєте, на зборах ви казали:
«Нам треба перцю більше споживать,
У ньому для здоров’я стимули великі.
От, скажем, юшку з перцем взять, —
Цілющі ліки!
Від перцю кров по жилах веселіш тече,
Жиріти не дає, знімає сліпоту з очей...»
Іван Іванович! Скуштуйте! Що за юшка!
Це вам не пріснота-бурда —
Картопля та петрушка,
Та підсолоджена квасолькою вода.
Ну призволяйтесь. Кров від перцю грає. —
І миску ближче підставляє:
— Ось ще печеня. З перцем. Аж пахтить.
Такої поїси — водичку будеш пить!.. —
Піддався гість. Взяв ложку неохоче —
У роті перчик припіка.
Сьорбнув іще разок — заплющив очі:
Забило дух, щипає язика,
Почервонів, закашлявсь, бідолаха,
Скрививсь та тільки аха.
Михайло з щастя аж сія:
— Ну, як вам юшечка моя?
Вогонь! Не прісна... —
Гість ложкою об стіл як трісне:
— Сміятись захотів?!.
Знущатись з мене, вражий сину?!
Щоб перед очі стать мені не смів!.. —
І хату злий покинув.
Господар зблід, втирає піт з лиця,
Хапається за серце.
. . . . . . . . . . . . . .
Іван Іванович не міг терпіти перцю,
А вихваляв його для красного слівця.