Сірку нам’яли боки.
В дворі і виску, й гавкотні:
— За що? Де Правду бідному знайти мені?
Вночі не сплю, турботу маю та мороку.
І на — спокутую чужі гріхи.
Та що казать, як всі глухі,
Коли Неправда тут і днює, і ночує,
А Правда зла не бачить і не чує.
Чи є вона на світі де?.. —
Аж хтось до нього йде.
— Я тут, — сказала гостя. — Я перед тобою.
Кажи, вина в недоброму чия?
Хто думкою живе лихою? —
Хвостом метляє Пес: — Голубонько моя!
Щоб я посмів на щось роззявить рота?
Та хай мене уб’є тут грім!
Я поступлюся ще своїм.
Напасть як стій... І жити неохота.
Коли ти Правда, мусиш розсудить,
Як буть мені, як жить.
— По правді, чесно, — гостя Псові. —
Чужого не хапай. —
Сірко підняв хвоста:
— Хто, я?!. Оце ти Правда та?!.
Ти гірше від брехні, пробач на слові.
— Брехня? Тебе ганяли з курника?
Застали коло м’яса у коморі?
То так, брат, я гірка,
Бо Правда лестощів нікому не говорить. —
Сірко ошкірився, метнув хвостом:
— Немає Правди!.. — гавка за селом.
. . . . . . . . . . . . . . .
Не любить Правду той, хто диха злом.