Потрібний звір

Ведмідь, немов болячку, не любив Шакала,
Кривився Вовк: — Паскуда то, Лайдак... —
Рись всім проходу не давала:
    — Нікчема миршава. Так, так.
    Не звір, а кара божа, —
Воно і здобич вполювать не може,
Все жде, що кістку не з’їси.
        Ні вам краси,
    Ні спритності, ні сили.
        Життя всім тут псує.
Це тільки тим, що богу не вгодили,
    В сусіди він таких дає.
— Мені і стрітися з ним бридко! —
Підгавкує Лисиця. — Погань. Тьху! —
Тхір і собі: — Авжеж, авжеж, сусідко,
    То напасть маємо лиху... —
Всі лаяли, носами всі крутили,
        Однак терпіли.
— Скажи, — Лисицю нищечком питає Тхір, —
Чому б його геть з лісу не прогнати?
— А слід грішків хто буде замітати?
    У лісі він потрібний звір:
Телятко, Барана з’їдять Ведмеді чи Вовки —
    Він підбере кістки.
Попробуй докопайсь, хто винуватии!