Славко над шляхом взявсь садить дубочка —
Нехай росте та стеле людям тінь.
Дружок його грів боки на горбочку.
— Це треба він тобі. Махни рукою, кинь!
Ти от скажи, — Славкові він гукає, —
І нащо людям жити на Землі?
Ага, не скажеш! Бо ніхто того не знає.
Ну, що ми є? Якісь створіннячка малі,
Пігмеї ми у всесвіті безкраїм.
Без нас Земля була? Була.
Крутилася? Крутилась.
І птиця, й звірина водилась,
І всяка всячина росла.
А наша роль яка на білім світі?
Топтати землю та плоди її з’їдать?
Землі ж нічого незугарні дать:
По цій ось самій, віковій орбіті
Без нас могла б крутитися вона —
Без мене і без тебе, всіх там інших,
Та ще не гірше.
Отак-то, старина!.. —
Йому Славко: — Про інших ти оце даремно
Без тебе обійшлася б, знаю певно.