Славко над шляхом взявсь садить дубочка — Нехай росте та стеле людям тінь. Дружок його грів боки на горбочку. — Це треба він тобі. Махни рукою, кинь! Ти от скажи, — Славкові він гукає, — І нащо людям жити на Землі? Ага, не скажеш! Бо ніхто того не знає. Ну, що ми є? Якісь створіннячка малі, Пігмеї ми у всесвіті безкраїм. Без нас Земля була? Була. Крутилася? Крутилась. І птиця, й звірина водилась, І всяка всячина росла. А наша роль яка на білім світі? Топтати землю та плоди її з’їдать? Землі ж нічого незугарні дать: По цій ось самій, віковій орбіті Без нас могла б крутитися вона — Без мене і без тебе, всіх там інших, Та ще не гірше. Отак-то, старина!.. — Йому Славко: — Про інших ти оце даремно Без тебе обійшлася б, знаю певно.