«М’яка натура»

Він увесь — краса, культура,
Без порока, без гріха.
А яка м’яка натура —
Не примне і лопуха!
Ходить десь. Когось шукає.
Щось дає. Спішить кудись.
Десь вклоняється. Чекає.
Ручку десь комусь потис.
Десь побув і зник слухняно.
Десь пальто він подає.
Десь стовбичить дерев’яно,
Десь літає... Десь він є.
Ось наспівує на вухо:
«Той за вас, той проти вас».
І бринчить, немов та муха:
«П’є колега, і не квас!»
Так у нього все природно,
Що повіриш в кожен жест:
«Честь сьогодні — це не модно,
Але знайте: я — за честь!»
І таке натворить «чесно»,
Наплете таких інтриг,
Так красиво, так облесно —
Не розплутати без книг.
Це він робить ненавмисне...
Гляньте — звився, ніби хміль,
Знов комусь там ручку тисне
І підносить хліб і сіль.
Розсипається в подяках,
В коло втиснувшись тісне.
При потребі, неборака,
Не лиш чобота лизне.
Навіть будучи далеко,
Він таку спавучить сіть,
Що до неї впасти легко...
Обережно! Не впадіть!