Різник

        Ми лікарям,
    Як рідним, ніжним матерям,
    Своє здоров’я довіряємо сповна!
    Вони допомагають нам,
        І ми завдячуємо їм
    Душею, серцем всім своїм!
Але Різник, за славою погнавшись,
Халат з брудного на білосніжний помінявши,
        Зайшов до хворого в палату:
— Вас що продовжує донині турбувати?
— Та щось нога від жару шаленіє,
        Уже два тижні мліє.
— Ампутувати! — відрубав Різник.
Й оскільки він до цього діла звик,
        То за хвилину
Схопив знепритомнілого хлопчину,
Відтявши ногу, у куток відкинув,
Мовляв, надав потрібну допомогу,
А з’ясувалося, що він відтяв... здорову ногу!

А чи не час вже винайти від неуків вакцину,
Щоб не ганьбили справжню ... медицину!