Скрутилася навіки видатна Гадюка.
Заворушилося болото.
Уся довколишня гидота
Пищить, снує, викручується, грюка
На весь довколишній зелений луг.
Порахували кількість всіх заслуг
І орденів, і звань найвищих:
Бо та була до вищих
Найближче!
Шипіли люто і лукаво,
Кому — позбутися заслуженої слави,
Кого — позбавити життєвої стежини
Без тяганини!
Прийшли прощатись жовторотії Вужі,
Ідейно до покійниці чужі.
Ці плазували,
Але нікого не вбивали
Чиновники Жуки
І навіть Черв’яки,
Які
Невдовзі доберуться й до гадючої луски.
Та Жаби —
Нахаби.
Покійниця губила жаб’яче життя
Без каяття!
Але вони прийшли і квакали,
Чи то, бач, плакали.
Один лише знавець гадюк Їжак
Промовив так:
— Такі обставини по-різному і на людей щоразу діють,
Одні удавано сумують, інші у душі радіють!
