Скрутилася навіки видатна Гадюка. Заворушилося болото. Уся довколишня гидота Пищить, снує, викручується, грюка На весь довколишній зелений луг. Порахували кількість всіх заслуг І орденів, і звань найвищих: Бо та була до вищих Найближче! Шипіли люто і лукаво, Кому — позбутися заслуженої слави, Кого — позбавити життєвої стежини Без тяганини! Прийшли прощатись жовторотії Вужі, Ідейно до покійниці чужі. Ці плазували, Але нікого не вбивали Чиновники Жуки І навіть Черв’яки, Які Невдовзі доберуться й до гадючої луски. Та Жаби — Нахаби. Покійниця губила жаб’яче життя Без каяття! Але вони прийшли і квакали, Чи то, бач, плакали. Один лише знавець гадюк Їжак Промовив так: — Такі обставини по-різному і на людей щоразу діють, Одні удавано сумують, інші у душі радіють!