Очерет

Старенький Очерет із піднятою головою
    Узявся кепкувати над Травою:
    — Живеш, сусідко ти моя, убого,
    Лиш бачиш клаптик неба голубого,
    Затиснута, як в місті двір, —
    Вузький у тебе кругозір!
    — Пошелести, пошелести, —
    Озвалася Травиця, —
Я бачу, в тебе нічим більше похвалиться,
    Сусіде любий!
    Не так багато бачиш неба й ти,
    Якщо на тебе глянуть з висоти!

    Хотів себе звеличить Очерет,
Та загубив і той, що мав, авторитет!