Після дощу дзвінкого,
Коли чорти у небі гуркотіли,
А по воді краплини ряботіли,
Ні з сього ні з того
Хоробра народилась Булька!
Поглянула сюди
Й туди.
Еге! Вона ж від тихої води
Куди
Значніша,
Видніша,
Від горобиного яєчка більша!
І заходилася ідеї висувати, вередулька!
І як їй не гордитись?
Як не пишатися собою,
Як зверхньо на якусь там Воду не дивитись,
Коли вона пливе смиренно під тобою!
— Прямуй тією
Течією! —
Наказує Ріці хоробра. —
Я знаю добре,
Що ряска там зелена
І жабуриння —
Нема нічого кращого для мене.
Щоб їх уздріть, я все віддать готова! —
Але Ріка, хоч тиха і смиренна,
Проте могутня, сильна, дужа і стрімка!
Вона із русла головного не поверне,
Характером ця Річка не така!
Вона зарозумілій Бульці сивої моралі не читала,
Пливе, як і пливла, а Бульки вже давно не стало!
Зарозумілому для роздумів... начало!
