Після дощу дзвінкого, Коли чорти у небі гуркотіли, А по воді краплини ряботіли, Ні з сього ні з того Хоробра народилась Булька! Поглянула сюди Й туди. Еге! Вона ж від тихої води Куди Значніша, Видніша, Від горобиного яєчка більша! І заходилася ідеї висувати, вередулька! І як їй не гордитись? Як не пишатися собою, Як зверхньо на якусь там Воду не дивитись, Коли вона пливе смиренно під тобою! — Прямуй тією Течією! — Наказує Ріці хоробра. — Я знаю добре, Що ряска там зелена І жабуриння — Нема нічого кращого для мене. Щоб їх уздріть, я все віддать готова! — Але Ріка, хоч тиха і смиренна, Проте могутня, сильна, дужа і стрімка! Вона із русла головного не поверне, Характером ця Річка не така! Вона зарозумілій Бульці сивої моралі не читала, Пливе, як і пливла, а Бульки вже давно не стало! Зарозумілому для роздумів... начало!