Якось Дідові приснилось, Що він юний, молодий! Як кохалося, любилось, До дівчат як він ходив! І надумав тут сивенький Повернуть навспак літа! Одягнув костюм новенький І Вдовицю привітав. Посміхнувся, дав гостинця, Компліментів не жалів! — Ти мені щоночі снишся, Я ожив, помолодів! А Вдовиця при здоров’ї, При нев’янучій красі, При рум’янці, чорнобров’ї, При статурі на сто всі! Дід мерщій за шури-мури, Нетерпіння підвело. А Вдовиця супить брови, Посуворіло чоло: — Ти за кого мене маєш? За повію? Помиливсь! Ти намарно час тут гаєш, Ти, старенький, заблудивсь. Дід від сорому й образи За гостинця — й до дверей. А вона: — Боюсь зарази, Спіду клятого! О’кей!
