Із гуляння дівчина до хати Прибіга, а сльози — як горох. Лиш її уздріла сонна мати, То, сердешна, ледь не вмерла: — Ох! На момент аж остовпіла наче. Запитати б, та немає сил. А дівчисько іще дужче плаче: — Скривдив мене, мамо, той... Василь... Мати — голосити: — Отакої! Я ж казала: не ходи, дурне! Що ж він, той пройдисвіт, ще накоїв? — Мамо, він... поцілував мене... — Та й усе? То, донечко, нічого! Заспокойся! Буде все гаразд! А дочка: — Та я реву від того, Що поцілував він тільки раз!
