Яка то, боже, парочка була! Він — Аполлон, вона — вважай, Венера. Таким життя солодке, як халва. Їм справжній рай — курінь а чи печера. Він не гуляв, не відав цигарок, Ні разу не нагримав на дружину. На інших він не задивлявсь жінок, А пив лиш молоко, і то — козине. Вона ж його кохала одного І більш нікого не хотіла знати. Була за нього ладна і в огонь, Хоч не приніс ні разу він зарплати. Байдужа до нарядів і кольє, Брів не щипала, вії не ліпила. Не бігала в крамниці й ательє І навіть перукарень не любила. Воістину, жили — як голуби: Удвох були від рання і до рання, Удвох вони ходили по гриби, Удвох — на риболовлю й полювання. Не заздрили ніколи за весь вік, Не мріяли про гарнітури спальні. Коротше кажучи, дружина й чоловік Не те що там зразкові — ідеальні! Не знали, що таке скандал, гризня, Розлучення або сімейна драма... Гадаєте, це вигадка, брехня? Я ж вам кажу про Єву і Адама!
