Анатолій Прохоренко

Керівний Притика

Ванько, на прізвисько Притика,
Ще в школі ледар був великий,
Його за вуха, як могли,
Із класу в клас усі тягли.

Все ж до активу, як не дивно,
Пролазив він оперативно,
Бо притикала скрізь Ванька
Могутня татова рука.

Із крісла в крісло пхали вгору
Притику у застійну пору.
Пропхався він і в главк один —
Іван Притика — Йванів син.

Та в главку, бач, не утримався...
До того вже докерувався,
Усидіть в кріслі не зумів
І геть із нього полетів.

Пройшли роки. Мені якось
В главк інший глянуть довелось.
І диво... диво превелике  —
Мене зустрів тут... той Притика.

Задумавсь я: чому? чого?
Хто в крісло знов упхав його?
І сам собі відповідаю:
Притик притики притикають.
Джерело:
Посміємось разом: Гумор та сатира. Прохоренко А.Г., Страшенно О.І., Павліха І.В., Кириленко В.К., Назарук О.В., Костенко С.І., Береза Ю.П., Беляев Г.С., Шанін Ю.В., Прудовський В.Н., Старчевський Б.Г. — К.: Рад. письменник, 1991. — 318 с.