Йде сватів, напевне, більш ніж досить. Донька ж всім підносить гарбуза. — Схаменися вже! — матуся просить, — Не впирайся, ніби та коза! Ну яких іще б ти забажала?.. — Скрушно побивається в журбі — Вже хіба якогось генерала, Чи й царя забаглося тобі? А дочка: — Я не примхлива, ненько: Просто, хочу мужа на зразок Волосного писаря Шельменка... — Це не примха, дочко, це вже врок!.. — Ні, матусю, є на то причина: Я учусь на лікаря, чи ж так? А в лікарнях стільки писанини, Що самій не впоратись ніяк. Страх бере, що вирватись не вдасться З тої паперової біди. Тож якщо бажаєш мені щастя, То на мужа писаря знайди!
