Брели ми полем навмання, Аж бачим: скаче зайченя! Чи не омана? Тільки ж ні: Стриба, сіреньке, по стерні. Це вперше за багато днів З нас кожен диво це зустрів. Ми, звісно, всі — рушниці з пліч! А зайченя спинилось вмить І отаку заводить річ: — Мене ви можете убить, Та кожен мусить знать про те, Що вбивцю кара люта жде. Ну хай не кара, може й ні. Та — неприємності страшні. Бо ще й не починавсь сезон, Як ваш начальник Залізняк Купив відстрілочний талон — Він має вбить мене... То ж як?.. Що — як?.. Ніяк!.. Без зайвих слів Ми тихо побрели на Львів...
