«Дзвінкова справа»

Цей прецедент в утробі часу виник
І утвердився, як фатальний крок:
Йдемо на суд — а вже готовий вирок,
Невідворотний, як судьби дзвінок.

А чи дзвінок Того з номенклатури,
Чий перст понад юрбою нависа.
Які нудні судейські процедури,
Які смішні судейські чудеса.

Глас адвоката, сповнений святині,
І прокурорська вірність, і запал... —
Та це для тих, кого не судять нині,
Для кого лиш позавтра трибунал.

Ще досить часу, наче з анекдота,
З блюзнірського судійства кепкувать.
Богиня прав води набрала в рота
І на уста поставила печать...