Микола Петренко

Біс і ребро

Гей, засріблилось вже на голові,
Як паморозь осіння на траві;
Вже й біс в ребро, здається, не штовха —
Уже не підпихає до гріха,
Уже чекаю, чи якась хвороба
Собі, триклята, місця не вподоба
Під тим ребром, а чи, бува, під іншим,
Вже йду життям, спокійний і безгрішний...
Та раптом осінь подарує диво:
Сяйне назустріч дівчина вродлива
(Не звабою — чого вже! — а привітом) —
І я здіймаюсь над осіннім світом
На крилах просвітління неземного.
Радію я — і що кому до того!..
От тільки клятий біс товчеться збоку:
— Штовхнуть в ребро? Чень ми іше нівроку!.
— Не треба, бісе, — не іду на згоду, —
Дай лиш помилуватися на вроду...
Джерело:
Микола Петренко. Лакмусова стрічка. – Бібліотека «Перця», №389. – К.: «Радянська Україна», 1991