Іван Павліха

Про Івана-копача

Вмів Іван грядки копати
І, як кажуть, жив з лопати.

Не тужив Іван-трудяга,
Заробляв на себе блага.

За досягнення похвальні
Мав од себе преміальні.

А як справи йшли погано,
Сам собі писав догани.

Так минали дні за днями,
Жив Іван, не відав драми.

Йшло вперед його життя,
В невідоме майбуття.

Та змінилось «етикетом» —
І з’явивсь над ним директор.

Де директор — річ відома —
Мусить бути й крісло пома.

І бухгалтерове, звісно,
Має теж стояти крісло.

Появився і профорг,
Вже керують вчотирьох.

Розрослися їхні штати
На Івановій лопаті.

Їм — ікра, медалі різні,
І курорти, і круїзи.

Що ж Івану? Теж багато:
Має грамоту на свято.

І в конверті два червінці
На буфет і на гостинці.

Ще й в газеті написали,
Що ударником назвали.

Тож Іван, звичайно, рад...
Та росте невпинно штат.

Треба зменшувать його.
А скорочувать кого?

Не директора, не пома,
Й не профорга — річ відома.

Довго думали-крутили
Та й — Івана скоротили.

Скажете: «Оце дива!»
Ще й не те у нас бува.
Джерело:
Посміємось разом: Гумор та сатира. Прохоренко А.Г., Страшенно О.І., Павліха І.В., Кириленко В.К., Назарук О.В., Костенко С.І., Береза Ю.П., Беляев Г.С., Шанін Ю.В., Прудовський В.Н., Старчевський Б.Г. — К.: Рад. письменник, 1991. — 318 с.