Уявіть собі картину: На обід прийшов Кузьма І застав саму дитину. — Мама де? — спитав. — Нема... Миску взяв, побільшу ложку І на кухню, до плити. А каструлі всі — порожні, Аж дзвенять від пустоти! Навіть хліба ні шматочка, Хоч кричи тут караул! — Не сварись! — лепече дочка. — В мамки нашої прогул. — Що за вигадки-дурниці! — Гримнув батько в три баси. І метнувся до крамниці Взяти хліба й ковбаси. Ну, а там людей набито, Під дверима гомін-гул: Мов на гріх, усе закрито — Продавець зробив прогул! Звів Кузьма кулак-дубинку, Злий, аж міниться з лиця: Ладен лаять рідну жінку, Лупцювати продавця... Отаке було б з Кузьмою! Гнув би винних у дугу, Всіх лякаючи тюрмою... А про себе — нігугу! А це ж він од понеділка Пив до вчора, по четвер. (Ледь знайшла його профспілка, Що «пожурюе» тепер). А це ж він підвів бригаду, Прогуляв робочі дні. І його за чорну зраду Не карали друзі, Ні. Добру маючи натуру, Знов простили... Та дарма: Лиш про власну дбають шкуру Отакі, як цей Кузьма!
