Іван Манжара

Байки

Гусак-холостяк

В однім садочку,
У куточку,
Завжди дрімав у холодочку,
Біля корита із водою,
Дебелий парубок Гусак.
«Оце так-так!! —
Ну, що то робиться з тобою, —
Йому завжди казала Квочка, —
На кого став ти схожий?
Від жиру шиї повернуть не можеш.
Твої ровесники — який вже рік! —
В ставочку з дітками щодня,
А ти в садок сюди утік,
Жирієш, як свиня,
А ледь всміхнеться місяць зірочці ясній.
До Гусочок спішиш мерщій
Байдикувати.
За розум взятися пора!..» —
«Гел-гел, стара,
Яка ж ти язиката!
Та я аж лопаюсь від сміху,
Що ти знайшла утіху
Звалить собі на плечі
Оту малечу!» —
Сказав Гусак гоноровито
І ткнувся носом у корито.
...Минули Молоді літа.
У Гусака
Уже й осаночка не та.
І мова не така.
У Квочки
Дочки та синочки,
Вони піклуються про неї
Всією дружньою сім’єю,
А Гусакові ніде й прихилиться,
Старий уже, нікуди не годиться,
Бо все здоров’я, сили, вроду
Розхвиськав, як з корита воду.

* * *
Подібну гусячу породу
Мені не жаль.
Оце і вся мораль.
Джерело:
Іван Манжара. Гірка правда: байки, гуморески, жарти. — Київ: Молодь, 1956 . — 67 с.