Бурмилиха гостей зізвала святкувать
Свої чи сорок шість, чи двадцять п’ять
(Ні-ні, оте не водиться за нами,
Щоб роки уточнять
У дами),
Коди ж добренько зашуміло и голові
І кислим найласіший видався окраєць,
Під дубом, на траві
Затіяв із Слоном боротись Заєць.
І ось вони схопились за боки,
У землю вперлися ногами...
І Заєць гепнувсь навзнаки
Аж ген за дальніми кущами.
— Неправильно!.. Не так!.. —
В Бурмилихи аж побіліли губи, —
Почніть спочатку, як подам я знак.
І що ж? Звичайно, гепнувся удруге, неборак,
Аж полетіла шерсть із шуби.
Водою гості Зайця відлили,
Компрес поставили на скроні
І одностайно загули,
Що Заєць переміг, що Слон — в пасивній обороні.
І хай-но не дивує вас,
Що найчутнішим був у гулі тім Бурмила бас.
У чому ж річ? Невже ми маєм дурнів галерею?
Та ні —
Тут діяла страшніша сила:
Сіренький Заєць був Бурмилисі ріднею,
А Слон належав до рідні Бурмила.
* * *
— Невже буває так? —
Всміхнеться холостяк.
А от одружений...
Той слуха
Та мовчки тім’я чуха.