Бурмилиха гостей зізвала святкувать Свої чи сорок шість, чи двадцять п’ять (Ні-ні, оте не водиться за нами, Щоб роки уточнять У дами), Коди ж добренько зашуміло и голові І кислим найласіший видався окраєць, Під дубом, на траві Затіяв із Слоном боротись Заєць. І ось вони схопились за боки, У землю вперлися ногами... І Заєць гепнувсь навзнаки Аж ген за дальніми кущами. — Неправильно!.. Не так!.. — В Бурмилихи аж побіліли губи, — Почніть спочатку, як подам я знак. І що ж? Звичайно, гепнувся удруге, неборак, Аж полетіла шерсть із шуби. Водою гості Зайця відлили, Компрес поставили на скроні І одностайно загули, Що Заєць переміг, що Слон — в пасивній обороні. І хай-но не дивує вас, Що найчутнішим був у гулі тім Бурмила бас. У чому ж річ? Невже ми маєм дурнів галерею? Та ні — Тут діяла страшніша сила: Сіренький Заєць був Бурмилисі ріднею, А Слон належав до рідні Бурмила. * * * — Невже буває так? — Всміхнеться холостяк. А от одружений... Той слуха Та мовчки тім’я чуха.