Волошка та Пшениця

На добрім грунті, під рясним дощем
    В степу росла Пшениця.
    А поруч, мов сестриця,
    Волошка виперлась кущем.
    — Яка-то доля нас чекає?.. —
    Було, Волошка й згадає. —
Мені в житті не буде, звісно, перешкод —
    Краса усе здолає.
Їй-бо, від подиву помре народ,
    Коли на мене гляне.
    А ти, сусідонько, не та —
    У мене навіть серце в’яне,
    Що ти така сіренька і проста,
    — Боюсь, що світу не здивуєш.
    Звичайно, ти красива зблизька і здаля,
    Бо тільки й знати, що жируєш, —
    Пшениця з зерном колос нахиля. —
    А втім не буду сперечатися з тобою —
        Іде он в поле із сапою
        Отой, хто землю обробля.
    Отож нехай і буде нам суддею,
        Йому довіримось сповна —
        Він діло добре зна.
І що ж? Схиля Пшениця й нині колос над землею,
Гойдає вітерець, сріблить її роса.
А від Волошки — ані листу, ні коріння:
        Не помогла дурна краса,
        Не помогло пусте хваління.

* * *
    Якої б вроди дармоїд не був,
    Мене не буде мучити сумління,
    Коли скажу, щоб кожен чув:
        Рубайте під коріння!