Впродовж років і днів
Рябенька Курочка коверзувала —
Усіх мастей і віку женихів,
Немов горох, перебирала:
— Оцей Горобчик?.. Ні, не те!
Звичайно, я не мрію про Індика,
Та хай хоч трохи, сірий, підросте.
А в Гусака і дзьоб не той і лапа завелика...
Нащо мені і Лебідь чи Павич?
Вони — не та порода.
Та хай не шле сватів і Сич —
Будить вночі у нього мода.
Та ось через десяток літ
Лунає інше із подвір’я:
— Ох, навіть кинуло у піт!..
Позич, голубонько, пучечок пір’я —
Моє вже стало не модерне.
У чому річ?
Та лисий Ворон мимо проліта —
Можливо, і сюди заверне!
* * *
Ох, розум... Ох, літа...