Впродовж років і днів Рябенька Курочка коверзувала — Усіх мастей і віку женихів, Немов горох, перебирала: — Оцей Горобчик?.. Ні, не те! Звичайно, я не мрію про Індика, Та хай хоч трохи, сірий, підросте. А в Гусака і дзьоб не той і лапа завелика... Нащо мені і Лебідь чи Павич? Вони — не та порода. Та хай не шле сватів і Сич — Будить вночі у нього мода. Та ось через десяток літ Лунає інше із подвір’я: — Ох, навіть кинуло у піт!.. Позич, голубонько, пучечок пір’я — Моє вже стало не модерне. У чому річ? Та лисий Ворон мимо проліта — Можливо, і сюди заверне! * * * Ох, розум... Ох, літа...