Замріявсь Соловейко, заспівався, Зогледітись не встиг — застукала зима. — Ой, Соловейчику, не гайся!.. Та пізно: був співець — уже нема, Лише у вибалку, в долині Горбок травою заростає при калині. — Дарма старався неборак, Ночей не спав, крильцем махав на втому, — Воронам карка чорний Грак, — А от помер — і все по тому. — Еге ж!.. Еге ж!.. Гракові хором вторять Гави. — Докіль живеш, Дотіль і слави. Коли ж на справу зріло подивитись — Нащо безсонні ночі? І взагалі, нащо ото ділитись На безголосі і співочі? Та й прикусили язика: Хоч Соловейка вже немає, А з гаю, з саду, з лугу, із ярка Сріблястий спів його лунає — То виведе якесь колінце Шпак, А то Синичка візьме Солов’їну ноту, То Щиглик, звівши голову навзнак, Мотивом Солов’їним стріне ранку позолоту.