Віктор Лагоза

Байки

Соловейко

Замріявсь Соловейко, заспівався,
Зогледітись не встиг — застукала зима.
— Ой, Соловейчику, не гайся!..
Та пізно: був співець — уже нема,
Лише у вибалку, в долині
Горбок травою заростає при калині.

— Дарма старався неборак,
Ночей не спав, крильцем махав на втому, —
Воронам карка чорний Грак, —
А от помер — і все по тому.

— Еге ж!.. Еге ж!..
Гракові хором вторять Гави. —
    Докіль живеш,
    Дотіль і слави.
Коли ж на справу зріло подивитись —
Нащо безсонні ночі?
І взагалі, нащо ото ділитись
На безголосі і співочі?

Та й прикусили язика:
Хоч Соловейка вже немає,
А з гаю, з саду, з лугу, із ярка
Сріблястий спів його лунає —
То виведе якесь колінце Шпак,
А то Синичка візьме Солов’їну ноту,
То Щиглик, звівши голову навзнак,
Мотивом Солов’їним стріне ранку позолоту.
Джерело:
Віктор Лагоза. Ведмежа послуга: Сатира і гумор. — X.: Прапор, 1986.— 47 с.: іл.