Замріявсь Соловейко, заспівався,
Зогледітись не встиг — застукала зима.
— Ой, Соловейчику, не гайся!..
Та пізно: був співець — уже нема,
Лише у вибалку, в долині
Горбок травою заростає при калині.
— Дарма старався неборак,
Ночей не спав, крильцем махав на втому, —
Воронам карка чорний Грак, —
А от помер — і все по тому.
— Еге ж!.. Еге ж!..
Гракові хором вторять Гави. —
Докіль живеш,
Дотіль і слави.
Коли ж на справу зріло подивитись —
Нащо безсонні ночі?
І взагалі, нащо ото ділитись
На безголосі і співочі?
Та й прикусили язика:
Хоч Соловейка вже немає,
А з гаю, з саду, з лугу, із ярка
Сріблястий спів його лунає —
То виведе якесь колінце Шпак,
А то Синичка візьме Солов’їну ноту,
То Щиглик, звівши голову навзнак,
Мотивом Солов’їним стріне ранку позолоту.