Ріка та Джерело

В південну спеку у пустелі,
    Де лиш граніт і скелі,
        В путі,
Баклаги кинувши порожні,
Щонайдорожчого в житті —
    Води благали подорожні.
І раптом, мов у відповідь на це,
    Маленьке Джерельце
    Пробилося на мить,
І скільки в нім води було —
До краплі подорожнім віддало.
    — Стривай, дурне! Чи ти не хочеш жить?.. —
    Ріка у прірві недоступній клекотить. —
От — я! Коли б хотіла —
Сто сот відразу б напоїла,
А бач — сховалася в щілині.
Свою я велич, силу і красу
    До моря донесу
        І там
    Прилюдно, у долині,
        Щоб бачили усі,
Себе до крапельки віддам —
Хай гімн складуть моїй і щедрості, й красі.
А тут, в оцій пустелі,
Де лиш німі, мовчазні скелі!..
        О, ні!
Коли б сховалося і ти,
То теж могло б до моря дотекти...
    — Таке не по мені!
    Твого не хочу мати хисту!..
    Нехай і краплі не залишу я на дні —
    Так совість буду мати чисту!

. . . . . . . . . . . . . . .

Нехай вже дехто пробачає,
Коли себе у баєчці впізнає.