— Які тони!.. Які ж бо переливи!.. Яка божественна краса і благодать!.. Ну, як спинить душі пориви І цю троянду не зірвать? — З мішком шмигнув із-за веранди В красу закоханий Потап, Просунув руку між троянди І пальцями найкращу — хап! І тої ж миті кров ударила у скроні, Замало не урізав сторчака — У пальцях і в долоні Стирчав шпичак до шпичака. Гадаєте, Потап схопив сокиру І став троянди плюндрувать? Чи плюнув на красу ту щиру І сам себе рішив перекувать? О, ні! Теперішній Потап не коїть ті дурниці — По-іншому живе: Надіне синтетичні рукавиці Й троянди з шпичаками рве. * * * Нестримна часу в нас хода. Та от біда — Із нею разом і Потапи Модернізують загребущі лапи.