Осел приплентавсь на город під час дощу І там реве, аж булькає в горлянці: — Я неподобства не прощу! Хто старший на ділянці? Чому води замало капа на квасольку, Чому не поливають додатково буряки? — Та хто ж те зна? Працюють тут Вовкові свояки. — Що-що? — Осел відчув у спині кольку. — Розкиньте миттю над городом парасольку! І хай на вуса кожен намота: За зайву краплю, що впаде хоча б на тичку, Я голову зірву, немов травичку. * * * Звичайно, тупість — страмота. А спробуйте перебороть Ослячу звичку!