Будильник слави захотів: Мабуть, не знав, що слава — хитра штука. І стрілками шалено завертів — Спішить, по дві в одну секунду стука. Іще не світ і не зоря, Ще тільки місяць в небі догоря, Угору звівши роги, А він вже всіх підняв на ноги. Йому, звичайно, не минулося оте — Турнули, що є сили: — Базікало пусте!.. І ковдрою прикрили. На вус Будильник ту науку намотав І передчасно більш не калатав, А навпаки — уже дванадцять надворі, Вже сонце добре припіка, А тиша висне у кімнаті й коридорі — Не чуть ні цокотіння, ні дзвінка. І знову мав Будильник по заслузі — Щоб не мовчав, як пень, Перечищав гвинти у нього майстер в пузі В майстерні цілий день. Та ба! Усе оте усує: Будильник то мовчить, то галасує, То учиня аврал, То просила роботу. — Оригінал!.. І кинули про нього будь-яку турботу. * * * Отут би і кінець, здається. Та... Отой Будильник десь же калата!..