Віктор Лагоза

Байки

Митрофанові греблі

Дійшли чутки до Митрофана,
Що річку Яків загатив.
І от у Митрофана не душа, а рана —
Три дні не їв, не спав і вуса не голив.
А на четвертий Митрофан — як сонце,
    Яке нікого не мина —
    До кожного в віконце
Проміння сипле з пригорщі сповна:

— Ану-бо залишайте, друзі, хати!..
Усі сюди: малі, дорослі і старі!..
    Ми маєм збудувати
Одну загату тут, а другу — на горі,
    Там, де кінчається село,
Шоб видно верст на тисячу було.

— Не те затіяв, Митрофане, —
Його товариш давній зупиня. —
Їй-бо, із цього вийде лиш погане,
    І буде всім пеня.
Ти вчених запроси, звернися до народу,
Послухай, що порадили б діди —
    Отут ніколи зроду
І краплі не було води.
А шо казати вже про гору?

— Ні-ні, я справу розпочав і не згорну —
Зведу ще й третю... Коло бору...
По греблях Якова усе ж пережену!

***

В кінці слова ідуть на думку нехороші,
Адже в нас Митрофан такий ще не один:
Цей в греблі непотрібні вбахка людські гроші,
А той зведе замало не до неба тин.
І мабуть, час настав не пальчиком свариться,
Вмовляти, як дитину: «Ню-ню-ню!..»
Те може дорого нам з вами окошиться,
Бо Митрофан бува страшніший від вогню.
Джерело:
Віктор Лагоза. Ведмежа послуга: Сатира і гумор. — X.: Прапор, 1986.— 47 с.: іл.