В гаю прорвало навесні загату, Немов би й не значна діра — За день водиці витікає з піввідра. Забить кілок, землі жбурнуть лопату — Не хитра справа і проста. Та ба! У Лева На обліку лише дерева. Лопати ж — у Крота. Земля, що в ділі цім основа, Здавен Волова. І хоч єднала щира дружба їх, Хоча й ходили в гості часом в плавках, Але всі троє, мов на гріх, Служили в різних главках. — Та що для мене той кілок!.. — Куйовдить Лев кошлату гриву. — Я ними завалити можу ввесь ярок, Та дайте ж директиву!.. І Кріт не відстає, На носі маца окуляри: — Лопати в мене є, Але потрібні ж циркуляри. — Землі?..— наморщив лоба Віл, — Беріть хоч тонну. Але спершу Одержать з главка маю я депешу. А там — валіть, хоч в МАЗ, хоч в ЗІЛ. Не вийшло діла з того дива? Ні-ні, прийшли Депеша, циркуляр і директива, Та... адресатів не знайшли, Бо без води Не довго ждать було біди — Зостались роги, окуляри та кошлата грива.