Віктор Лагоза

Байки

Бульбашка

Бува, напишеш про Микиту —
Минає висновок Івана чи Кузьму.
Тому у байку куцу й не сердиту
Нікого із людей сьогодні не візьму:
Нехай самі розсудять ваговито
І дійдуть висновку, як кажуть, по уму —
І що тут, І до чого, і кому.

* * *

На воду впала Бульбашка із мила
І світ навколишній в собі відбила.
— Яка краса! Які чудові кольори!
Яка вона хороша!
І ліс у ній, і дім. Нема лише гори,
А то була б на всесвіт схожа.
Та що робить? Мала, —
Промовив хтось необережно, —
А то ще б кращою була.

Забилось серце в Бульбашки бентежно:
— Зросту! Ще мила є в мені запас.

Але, на щастя, вчасно
Запал отой у ній погас —
Така ж прекрасна,
Така ж мала
Вона до моря, кажуть, допливла.

Відкіль же недовіра до Бульок береться?
Скажу, не потаюсь:
Завбільшки з гору інша стати пнеться,
А наслідок єдиний:
                лусь!
Джерело:
Віктор Лагоза. Ведмежа послуга: Сатира і гумор. — X.: Прапор, 1986.— 47 с.: іл.