Валентин Лагода

Ворона і Лисиця

На новий лад

Вороні Ліспостач послав шматочок сиру
    (Навряд, чи бог подібну має силу);
        Злетіла Гава на сосну,
    Поснідати зібралась після сну,
Та щось задумалась, а сир тримала в дзьобі.
        На ту біду Лисиця бігла обіч;
        І сирний запах Лиску зупинив:
Лисиця бачить сир — Руду він полонив.
Хитрюга до сосни навшпинячки підходить,
Метля хвостом, з Ворони віч не зводить,
Та не лабузниться, як Лисочка Крилова —
    В цієї зовсім інша мова:
         «Ах ти, карго, така, сяка!
        Яка ж на диво ти гидка,
        Баньката, кривонога, —
        Страховисько, їй-богу!..»
        Все гудила та гудила:
         «Потвора ти! Опудало!
        А чорна вся — ну сатана!
Дивись, дурна,
Не каркни здуру,
Бо сир упустиш у баюру!»
І як не зносила Ворона збиткування,
Не втрималась — Вороні допекло
(Найдужче фраза та остання —
Ну як тут не зірватися було!),
Тож на все горло каркнула вона:
— Сама дурр-р-рна!!
Сир випав — стало в роті пусто.
— Я говорила, що упустиш! —
Аж поперхнулася Лисиця. —
Та не подумай ще біситься —
Спускайсь, візьми свій сир, —
Я бриджусь ним, повір».
Ворона прийняла оте на віру,
Послухалась, бо жалко стало сиру,
За ним спустилася вона
І — на!
Попала в пазури Лисичі…

А не лестила ж їй ота Руда у вічі!
Схрумтіла ж Гаву, сиром закусила.
Не тільки в пестощах бува магічна сила!
Джерело:
Валентин Лагода. Чи ти ба: сатира та гумор. – К.: Рад. Письменник, 1972. – 134с.