Валентин Лагода

Пожалів

Не кажучи ні слова,
Над яром, на горі,
Рубав старенький дрова
У себе у дворі.

Він, треба вам сказати,
Був дома не один, —
З вікна навпроти, з хати
Спостерігав те син.

Довгенько він дивився,
Як батько працював,
Шуликами давився,
А вийшовши, сказав:

— Чомусь завжди у серпні
Такі гарячі дні,
Спекотливі нестерпно, —
Так шкода вас мені!

Ви так стомились, бачу,
З вас ллється сьомий піт.
У пору цю гарячу
Мені не милий світ.

І я на вашім місці
Узяв би рушника,
Утерся, вмився в мисці
Й рубав би голяка.
Джерело:
Валентин Лагода. Чи ти ба: сатира та гумор. – К.: Рад. Письменник, 1972. – 134с.