Валентин Лагода

Душею і тілом

Розповідь відпускника

— Так от розкажу вам, присядьте хвилинку,
Як був я в будинку однім відпочинку.

Признаюсь, давно вже гайнути кортіло
І десь відпочити — душею і тілом!..

Як раптом негадано, де не візьмися,
Путівка — як з неба! Відпустка на місяць!

Діставсь я до того розкішного краю,
В те чудо природи, — потрапив до раю!

Отут відпочину від шуму і гаму!
Приліг — і заснув, хоч не випив ні грама.

Та враз прокидаюсь від блискавки тріску,
Аж ні — то було біля мене так близько: 

Мої співпалатники, скільки є сили,
Об стіл кісточками шалено гатили.

Валялося долі порожніх півлітра,
І всі ми вдихали «памірське» повітря...

Я їм зауважив — куди там! «Тепер ви, —
Говорять мені, — загартовуйте нерви!

Хоч зліться, хоч пніться, хоч бийтеся лобом —
Для нас не указ ви: що хочем, те робим.

Не дома ж отут ми, а на відпочинку!
І ви не бурчіть, не нагадуйте жінку...»

Ну, що з ними вдієш! Ковтнув я образу,
На бік повернувсь, та заснув не одразу...

А вранці мене у піжамі-обновці
Збудили потужні в дворі гучномовці.

Хотів — не хотів я, а вислухать мусив,
Чим кормляться свині, годуються гуси,

І ніби ото в примусовім порядку —
Аж тричі новини, аж тричі зарядку...

Поснідав і швидше подався на пляж.
Одначе боявся лягати, бо скла ж

Набито на тому чудовому пляжі!
(Ох, авто-суботньо-недільні вояжі!..)

Та все ж примостився. А в мене під вухом
Нашпарював музику двом вередухам

Патлатий якийсь молодик із гітарою,
Із тих, що тиняються в місті отарою... 

Утік я до лісу, шукаючи тиші,
Зайшов глибоченько в посадки густіші.

Та й там не сховався від зойку та крику —
Зустрів не одну ще ватагу велику;

І тут сновигала музична порода:
І вила, й дзвеніла — ото насолода!

За нею сміття вигрібать днів чотири!
(У лісі охайніш поводяться звірі...)

А ввечері знову, отак, як і вранці,
Ревла радіола, але вже для танців.

Я вже знемагав і поскаржився навіть.
Директор узявся зі мною лукавить:

— Ну, знаєте, друже шановний, ви — дивний!
Затямте: у нас — відпочинок активний!

Не страшно, як люди в нас трохи побісяться... —
Я ж зовсім збісився там протягом місяця:

Наслухався ритмів — сидять у печінці,
Ночами їх буду мугикати жінці;

За тими електрогітарами я
Ні разу, повірте, не чув солов’я;

Наслухався лекцій — про лікарські трави,
Про сни й сновидіння, про бджіл, про удавів...

І смикатись став у нервовому тиці,
І вже без удавів боявсь удавиться.

Вернувся додому, і так закортіло
Мені відпочити — душею і тілом!..
Джерело:
Валентин Лагода. Чи ти ба: сатира та гумор. – К.: Рад. Письменник, 1972. – 134с.