Анатолій Косматенко

Змаги в черевику

У моднім черевику йшла війна:
    Змагалися залізо й тіло —
        Цвях і П’ята.
П’ята кривавилась, П’яту залізо їло —
    Доходило до кістки діло.
Нарешті Цвях знемігся і пита:

Цвях
Чи довго так? Мені і то остобісіло!..
А ти, хоч кривишся та ойкаєш, бува,
Все ж терпиш, терпиш... Та не день, не два!
Неначе й не дурна ж у тебе голова...

Я
Та бачиш... Все часу не вистачає,
Все якось так... На завтра відкладаю.
То се, то те...
Це ж треба йти ще до шевця,
Це ж треба... Ой!..

        Наскочив я на камінця.
Зняв черевик. Схопивши каменюку,
        Що трапилось під руку, —
            Бах! Бах!
        Загнувся Цвях...
Взуваюсь, чую: кінчилася мука.
Дивись, і світ не той в очах:
Так гарно! Сонце сяє, пахнуть квіти,
Всміхаються жінки вродливі, діти...
Йду іменинником, блаженство на вустах.
    Іду і думаю: не взяв би враз,
    Чого було отак терпіти?!
І засміявсь. Дивлюся: ще один
Йде й пришкандибує... А терпить, сучий син!

Це що! Пусте. Бува, біда не в черевику.
    Є й руки, глянеш, є й усе в руках, —
А скільки тих розмов, засідань, крику!
Та просте ж діло: взять загнути цвях.
    Не можуть? Лінь? Чи страх?