Анатолій Косматенко

Сакви, сопілка і капшук

        Хоч вірте ви, хоч ні,
        А це було не в сні.
Як диктор вже віддав усім «добраніч»
І сів писати я — почулася хода.
Дивлюсь: у дверях — боже мій! — Сковорода!
        Григорій Савич...
Став. Привітавсь. На стіл мій погляда.
«Стружем байки?» — «Ум-гу». — «І як?» — «Біда...»
     «Бува. Облиш до завтра, синку,
    А зараз ляжмо на яку годинку,
    Бо вранці клопіт випада:
    Хотів би я тебе прохати.
Щоб зустріч влаштував для мене ти —
З якимось любомудром, філозопом-братом.
На тому світі ні з ким душу ж одвести —
Погомоніть чи просто подискутувати...»
Уранці довелось довгенько нам іти.
Геть-геть за місто. До одного Кандидата
     (Він жив подальш людської суєти).
Нарешті ми і в нього. У його пенатах.
Йде бесіда про Сонце, Землю, про світи...
        Аж раптом чую —
    Григорій Савич вже питання задає —
Мовляв, над чим філософ-брат працює?
    А той: «Я ваші твори коментую!»
     «Так, так. Але ж у нас, напевно, є
    Й оригінальне щось, своє?
    Як ласка — поділитися прошу я».
А той ізнов: «Я ваші твори коментую!»
     «Гаразд. А що вам спати не дає?
    Яка проблема вас хвилює?»
    Тут Кандидат, я бачу, вже нервує...
    Враз кулаком об стіл він б’є:
«Я коментую! Коментую! Коментую!..» —
    Скипів. Очима кида па поріг.
Що тут робити? Вийшли ми за браму,
    Як кажуть, дай бог ніг.
Оглянувсь Савич і прицмокнув: «Рідна ж мамо!
    Чи бач: на творах на моїх,
    Займаючись не сродним ділом,
    Яку хоромину окоментував —
Палац! Фортеція! Pro tanto villa!
А я в житті... й хатиночки не мав».

Дивак Сковорода! Йому не зрозуміло,
    Що Кандидат був тертий жук.
Такому не сакви й сопілочку до рук
     (Іще чого б хотіли!) —
Йому дай певність, то і байку цю мою неспілу
    Прокоментує так уміло,
Що ще, дивись, пролізе... в доктори наук!