Гадюка

    Гадюка вилізла з кубла
    І на дорозі причаїлась.
Не думайте, що проти сонця грілась.
    Була Гадюка зла.
Сичала, оглядалася сердито
І ждала, щоб кого вкусити.
Так і лежала в колії вузькій,
Мов чорна стрічка, на піску забута,
А з рота капала отрута,
І шкура морщилась на гадині слизькій.
Щось загуло. Гадюка не тікала,
З дороги не полізла до кубла.
Дугою вигнулась, приготувалась —
    І кинулась навстріч...
    Машина прогула.
А де ж нападниця? Що трапилося з нею?
    Не видно — змішана з землею.
    Кісток її не знайде й крук...

Такий кінець чекає всіх Гадюк!