Микита Годованець

Мурахи

В мурашнику до світу-сонця метушня:
По здобич рушили на тисячу доріг,
    І кожен біг
    Протепом, навмання,
Щоб швидше повернутись до гнізда.
    І не пустим, а то біда:
Черговий вартовий — не пробуй і прохати —
Без здобичі в гніздо не пустить ночувати.
    Зійшлась вся комашня
        За дня.
    Аж ось один, небога,
    Насилу тягне ноги
    І не несе нічого.
— Куди? Назад!— гукає вартовий. —
Ти знаєш наш закон? Що трапилось з тобою?
    — Голу... голубчику! Я ледь живий.
    Я з бою...
— Не можу, ні! Закон! У нас ведеться:
    Недбалим спуску не дається.
    — Ох, братику! Чудове ніс зерно.
    Дивлюся: Жук, той паразит клятущий,
Насів на Мураха, Мурах у нас найдужчий,
А не одбивсь, в рівчак упав на дно;
    Загинув би, небога,
    Так я метнувсь на допомогу;
Сам в ранах весь, всю силу там поклав,
А брата виручив і ворога здолав.
А зеренце... хтось підібрав... Єй-богу. —
    Тут виповзло з гнізда
    Багато лицарів труда,
    Які по здобич теж ходили.
    Послухали завзятого бійця,
    В гніздо пустити присудили:
— У кого чесні, сміливі серця —
Тим похвала, почесніші місця!

Закон наш свят, та був би дерев’яний,
Коли б не зважив на любов і рани.
1962
Джерело:
Микита Годованець. Байки / Упоряд. А.М. Годованець ; Вступ.ст. Віктор Трохимович Косяченко . — Київ : Дніпро, 1983 . — 199 с.