Микита Годованець

Господар і пес

Господар, за столом затримавшись в небоги,
Хиляючись верта поволеньки з дороги.
Заходить в двір... Як вірити очам?!
Трезор, що мав попильнувать подвір’я,
    Понехтувавши дружбу і довір’я,
    Хазяйським ласував курчам.
    — Трезоре! Ти позбувсь ума!
У тебе совісті ні крапельки нема!
Образити мене, який тебе так любить?!
Зневажити мене, господаря двора?
    (Трезор облизує, знай, губи,
    Підлесно в очі зазира).
Якої кари вартий ти, якої муки?
    (Трезор скавчить і лиже руки).
Ах ти, вертихвосте! Ах ти, лизун!
Нам що тепер від господині буде?
    (Вильнувши задом, наш мазун
    Зіп’явсь Господарю на груди).
І як тепер позбутись нам біди?
Нам не поможе «Вибач, пані-матко!»
    Давай доїж курчатко
    Й затрем усі сліди!

. . . . . . . . . . . .

Хто більше чинить нам біди:
    Чи той, хто тихача
    Їсть крадене курча,
Чи той, хто затира за ним сліди?
Джерело:
Микита Годованець. Осел на хаті. Байки – Бібліотека «Перця», №36. – К.: «Радянська Україна», 1958