Взяли торік у армію Федька Каракузку. А недавно він на місяць Прибув у відпустку. Все на ньому — як улите. Чоботи блискучі. Такі хлопці не бояться Ні грому, ні тучі. Прийшла внука провідати Стара його бабка. — Мундир, — каже, — в тебе добрий І хороша шапка. Тільки я на еполетах Розуміюсь слабо. Це який же чин у тебе? — Я єфрейтор, бабо. — Молодчина! — головою Баба похитала. — Це ж ти маєш офіцерів, Маєш генерала? — Маю, бабо, — хлопець каже, — Не бува без цього. Баба пальцем насварилась І сказала строго: — Мундир в тебе, як улитий, До діла пошитий, Та я знаю твій характер: Ти дуже сердитий. Не зазнайся, хоч і маєш Великого чина: Не кричи на генерала, Бо він теж людина.
